Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року Справа № 910/11127/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "УПІ-Магістраль"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.10.2014у справі№910/11127/14за позовом ДП "Український транспортно-логістичний центр"доТОВ "УПІ-Магістраль"про стягнення 60044,95 грн. пенівстановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 20.08.2014 (суддя Цюкало Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 (судді: Коротун О.М., Сулім В.В., Гаврилюк О.М.), позов задоволено частково - на підставі ст.ст.549,611,612,901,903 ЦК України та ст.ст.216,231 ГК України стягнуто з відповідача на користь позивача 45976,25 грн. пені. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

ТОВ "УПІ-Магістраль" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.264,548,614,901 ЦК України. Зокрема, скаржник вказує на те, що згідно умов договору про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з цими перевезеннями №1106/216-2012 від 15.05.2012 (далі - договір №1106/216-2012 від 15.05.2012) заборгованість повинна була виникнути саме за надані послуги з організації перевезення вантажів, тобто за послуги експедитора (ДП "Український транспортно-логістичний центр"), а не третіх осіб, зокрема перевізників. У зв'язку з цим, розмір заборгованості повинен визначатись розміром плати (винагороди) експедитора. Крім того, заявник стверджує, що сторонами в договорі №1106/216-2012 від 15.05.2012 не встановлено відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне здійснення передоплати, тому пеня могла нараховуватись лише на суму фактично наданих послуг, а не на розмір передоплати. Разом з цим, заявник вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про переривання строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені внаслідок визнання боржником основного боргу.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення 45976,25 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив того, що:

15.05.2012р. між ДП "Український транспортно-логістичний центр" (основний виконавець) та ТОВ "УПІ-Магістраль" (замовник), ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" (співвиконавець-1) та ДП "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" (співвиконавець-2) було укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з цими перевезеннями №1106/216-2012.

Розділом 1 договору №1106/216-2012 від 15.05.2012 основний виконавець та співвиконавці зобов'язуються за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішньодержавних та експортно-імпортних перевезень вантажів у напіввагонах власності співвиконавців.

Згідно з п.2.2.5 договору №1106/216-2012 від 15.05.2012 замовник зобов'язаний здійснювати попередню оплату за послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів, що замовлені замовником, шляхом перерахування коштів у сумах, що відповідають обсягу замовлених послуг (з урахуванням режиму роботи банківських установ, але не менше ніж середньодобове нарахування протягом 3 діб, що склалося за попередні періоди) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання (розподільчий рахунок) основного виконавця №26039146294 у банку ПАТ "Акціонерний банк "Експрес-Банк" МФО 322959, код за ЄДРПОУ №34619229 та забезпечувати своєчасне надходження коштів на зазначений рахунок основного виконавця.

Також п.2.2.7 договору №1106/216-2012 від 15.05.2012 передбачено, що замовник зобов'язаний проводити оплату за надані послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, та інші додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, які замовлені замовником, відповідно до розділу 3 договору.

Розділом 3 вказаного договору передбачено порядок проведення розрахунків між сторонами та вартість послуг. Зокрема, п.3.2 договору №1106/216-2012 від 15.05.2012 визначено, що оплата послуг відповідно до договору здійснюється сторонами у національній валюті України, на умовах попередньої оплати.

Станом на 01.11.2012р. відповідачем допущено прострочення грошового зобов'язання за договором №1106/216-2012 від 15.05.2012, а саме несвоєчасно здійснено оплату послуг з перевезень, через що виникла дебіторська заборгованість, яка станом на 22.12.2012р. складала 710012,91 грн. та лише 29.05.2013р. була погашена.

Пунктом 4.3 договору №1106/216-2012 від 15.05.2012 передбачено, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів сторони сплачують пеню в розмірі 0,5% від суми боргу за кожний день прострочення платежу, але не більше облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судами встановлено факт порушення відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг в порядку передоплати, що тягне за собою відповідні правові наслідки, а саме нарахування та сплату пені.

Крім того, судами встановлено, що сторонами в договорі №1106/216-2012 від 15.05.2012 не було погоджено іншого способу оплати замовником послуг, окрім попередньої оплати.

У зв'язку з викладеним, суди відхилили посилання скаржника на те, що оскільки сторонами в договорі не встановлено відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне здійснення передоплати, то пеня могла нараховуватись лише на суму фактично наданих послуг.

Також апеляційним судом відхилено помилкові твердження скаржника про те, що розмір заборгованості повинен визначатися розміром плати (винагороди) саме експедитора (ДП "Український транспортно-логістичний центр"), а не третіх осіб, зокрема перевізників, з огляду на таке.

В п.2.4.5 договору №1106/216-2012 від 15.05.2012 зазначено, що основний виконавець зобов'язаний виступати платником залізничного тарифу, послуг, пов'язаних з відправленням або видачею вантажу та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів, замовлених замовником. Перелік послуг, які за замовленням замовника сплачує основний виконавець, зазначається в додатку 1 до договору.

Крім того, пунктом 3.5.3 договору №1106/216-2012 від 15.05.2012 передбачено, що саме основний виконавець здійснює остаточний розрахунок зі співвиконавцями за надані вагони.

Твердження апелянта про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до спірних правовідносин апеляційною інстанцією враховано частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, нарахування позивачем з 22.12.2012 пені на заборгованість у розмірі 710012,91 грн., яка визнана відповідачем у листі №148 від 04.03.2013, є правомірним в розумінні вищенаведених приписів законодавства та не порушує строків позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у сумі 45976,25 грн. за період з 22.12.2012р. по 28.05.2013р. (з огляду на вимоги ст.232 ГК України та ст.258 ЦК України). В свою чергу, стягнення пені за період з 01.11.2012р. по 21.12.2012р. порушує вищенаведені вимоги законодавства, зокрема, в частині застосування спеціального строку позовної давності для даного виду стягнення, а, відтак, суд першої правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором №1106/216-2012 від 15.05.2012.

Проте, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними висновками судів щодо незастосування позовної давності до задоволених позовних вимог з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2014р. відповідачем заявлено про застосування позовної давності (а.с.210-211).

Як роз'яснено у п.п.2.2,2.3 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як роз'яснено у п.4.3 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення ч.6 ст.232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення пені (постанови ВСУ від 27.04.2012 у справі №13/110-11 та від 30.09.2014 у справі №904/9083/13).

Водночас, відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Однак, з матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено укладення між сторонами договору про збільшення річного строку позовної давності по вимогам про стягнення пені.

Таким чином, з врахуванням змісту ч.3 ст.549 ЦК України та п.4.3 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої за грудень 2012р. (період з 22.12.2012р. по 31.12.2012р.), то строк позовної давності по ним закінчився 31.12.2013р., за січень 2013р. - 31.01.2014р., за лютий 2013р. - 28.02.2014р., за березень 2013р. - 31.03.2014р., за квітень 2013р. - 30.04.2014р., за травень 2013р. (період з 01.05.2013р. по 28.05.2012р., оскільки основний борг було погашено 29.05.2013р.) - 28.05.2014р. відповідно, в той час як позов у даній справі подано лише 03.06.2014р.

Однак, за умов недоведеності укладення між сторонами відповідної письмової угоди, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог п.1 ч.2 ст.258 та ч.1 ст.259 ЦК України, фактично за власною ініціативою збільшили річних строк позовної давності на півроку, що вбачається з висновку судів про наявність підстав для стягнення пені, нарахованої за період з 22.12.2012р. по 28.05.2013р. початок перебігу строку з 22.12.2012р. та його закінчення 23.06.2014р.).

Вказаний висновок судів по суті ґрунтується на помилковому відліку початку перебігу річного строку позовної давності після закінчення 22.06.2013р. шестимісячного терміну нарахування пені, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України, що суперечить приписам п.1 ч.2 ст.258, ч.5 ст.261, ч.3 ст.549 ЦК України та фактичним обставинам справи.

Незважаючи на те, що заявник у поданій касаційній скарзі не посилається на вищевказані порушення судами норм матеріального права (ст.ст.258,259,261,549 ЦК України), такі порушення є достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови, оскільки, як роз'яснено в п.11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Крім того, як роз'яснено у п.4.4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2014 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Однак, в порушення приписів ст.ст.43,101,105 ГПК України судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не спростовано доводи відповідача про те, що само по собі визнання боржником основного боргу не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (про сплату пені), а, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Разом з тим, в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ч.5 ст.267 ЦК України та ст.ст.43,84,101 ГПК України не дослідили питання щодо поважності (неповажності) причин пропуску позивачем строку позовної давності. Адже, достовірне встановлення поважних причин свідчитиме про наявність підстав для захисту порушеного права позивача, що, в свою чергу, не виключає ймовірність підстав для задоволення позову, заявленого з пропуском позовної давності.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо відсутності поважних причин пропуску позовної давності та обумовленої цим необхідності застосування позовної давності, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм матеріального права (ст.ст.258,259,261,549 ЦК України) та процесуального права (ст.ст.43,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови в частині задоволених позовних вимог з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "УПІ-Магістраль" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 20.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі №910/11127/14 скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення 45976,25 грн. пені з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду м.Києва.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун